- Наші позиції знаходилися в селищі Піски Донецької області. Я перебував у Пісках спочатку в артилерії (командир гарматного розрахунку), потім у штурмовиках, бо не міг наводити гармату через стан здоров'я - проблеми із зором.
У Пісках у грудні, дату, на жаль, не пам'ятаю, це було десь у перших числах, до нас, у наш підвал, в наш бліндаж, ну, жили хлопці там, заходить один чоловік, солдат у формі, звичайно, бородатий. Слово по слову - виявилося, що ми з ним земляки, тернополянин. Розговорилися, він назвався - у нього псевдо "Біатлон". Ми отам і познайомилися з Олександром Починком, за таких обставин.
Звичайно, що перебуваючи далеко від дому, побачити земляка - це все одно, що побувати вдома, відвідати рідних, поговорити. Тоді я дізнався, хто такий Саша Починок, дізнався, що він займався спортом, біатлоном, і також про те, що він на сході не за регаліями, не за якимись пільгами, не за благами. Він просто виконує свою справжню чоловічу роботу, захищає свій рідний дім.
Звичайно, що перебуваючи далеко від дому, побачити земляка - це все одно, що побувати вдома, відвідати рідних, поговорити. Тоді я дізнався, хто такий Саша Починок, дізнався, що він займався спортом, біатлоном, і також про те, що він на сході не за регаліями, не за якимись пільгами, не за благами. Він просто виконує свою справжню чоловічу роботу, захищає свій рідний дім.
Під час перебування там Саша "Біатлон" Починок це був такий солдат, який мав чи не найбільший авторитет серед усього нашого підрозділу. Одна з головних його рис, таких визначальних, - це його щирість, непідкупність і, що дуже вражає, - його відкритість і прямолінійність. Жодного разу він не дозволяв собі навіть щось там у стилі жарту сказати щось погане про хлопців, чи про війну, чи про якісь інші негаразди. Ніколи він не жалівся ні на що, ніколи він ніяких претензій нікому не пред'являв з приводу його особистих амбіцій, чи якихось планів, чи інших якихось намірів.
З приводу того, що в деяких засобах масової інформації писали про те, що Саша покинув позицію, втік, лишив хлопців і забрав зброю і боєкомплект, то це все вигадане. Не знаю, яка мотивація тих вигадок, але з приводу того, що він працював, як він працював - слава про нього йшла по всій окрузі як про справжнього воїна, влучного стрільця, і тому час від часу в нього були виїзди за межі села Пісків.
Одного дня він прийшов і сказав: "Хлопці, через три дні я поїду, тому що є для мене робота" чи "Післязавтра їду», - і так кожного дня він нагадував, що він їде. Коли настав той день, коли йому час був виїжджати, він зібрав свою зброю, амуніцію. З нами ще тоді на останок пообідав, попив чаю, ми попрощалися, побраталися, побажали щасливої дороги і Саша поїхав. Ніякої втечі не було, ніяких таких негараздів, щоб можна було його запідозрити в дезертирстві чи в підставлянні інших людей чи підрозділів, такого жодного разу не було, жодного разу.
Ігор Войцехівський, ветеран, брав участь у бойових діях у складі 5-го окремого батальйону ДУК ПС, тепер 5-ий окремий батальйон УДА:
Немає коментарів:
Дописати коментар