Вибори2020 унікальні для нас тим, що дуже багато наших друзів балотується в депутати.
Наші друзі обрали різні партії. Відповідно вони підтримують різний план змін в економіці, культурі, освіті. Але разом з тим, є однодумцями в питаннях розвитку і життєдіяльності громади.
Простими словами, місто повинно розвиватися, створюватися нові робочі місця з високою зарплатою. Звучать обіцянки про збільшення парків та зон відпочинку, не має бути корупції, швидке вирішення побутових проблем на окрузі… Друзі пропагують схожі вислови, що і як треба робити в господарці громади.
Однак, є величезна прогалина в програмах партій, куди ввійшли однодумці. Відсутній ідеологічний концепт – система оформлених уявлень і поглядів на політичне життя.
Для прикладу, та ж сама партія «Слуга Народу». У 2019-му вони заявляли, що лібертаріанці. Згодом – соціалісти, потім десь прозвучав центризм. Хоча до сьогодні нема цілковитого розуміння в них самих, хто вони за сутністю політичної ідеології.
А тепер увага на картинку.
35 кандидатів у депутати від СН – безпартійні, здебільшого куміство чи об’єднання близького оточення. Єдиний, хто висуванець від партії в міську раду, – це перший номер списку Віктор Гевко. Хоча в 2015-му на місцевих виборах в Тернопільську обласну раду він, як безпартійний, висувався від нинішніх ідеологічних противників БПП-«Солідарність» (тепер «Європейська Солідарність»).
ЄС має лише 5 безпартійних. Зрештою місцева партійна організація має твердий стержень членства. Єдине розуміння політичної ідеології, яке їх об’єднує, це – Петро Порошенко. Об’єднує і критика чинної моновлади, мовляв «за Пороха такого не було». І, власне, Петро Порошенко зараз виглядає як націонал-демократ сильніше за ідеологічних націоналістів. Завдяки цьому ЄС отримує великий рейтинг, попри те, що серед їхніх кандидатів у депутати є фігуранти антикорупційних розслідувань. А поруч - справжні патріоти і захисники України.
ВО «Свобода» по сутності політичної ідеології виглядає як консервативно-націоналістична партія. Консервативна в хорошому розумінні цього поняття, тобто їм важливі традиції. Зміни в Тернополі відбуваються органічно, традиційно, а не революційним шляхом. Забудова міста традиційно недотримана Генеральному плану і має наслідок – неспроможність підземних колекторів справлятися з сильними дощами. Органічний наслідок?
Якщо говорити про інвестиції в Тернопіль, то за десять років, в місто не прийшов великий інвестор. Бо консервативна ідеологія теж передбачає, що найкращі землі виділяти для «своїх», а не на паритетних умовах, зокрема на відкритих аукціонах. Також великий мінус міської «Свободи», яка десять років має більшість в міській раді, показав процес децентралізації. Населені пункти-сателіти Тернополя відмовилися приєднуватися в Тернопільську міську громаду. А, власне, «свободівці», якщо хто згадає їхню поведінку, виступи, голосування на сесіях Тернопільської обласної ради, якраз консервативно підходили до питань об’єднання громад Тернопільщини.
Тим не менше, така ідеологія об’єднала 42 кандидати в Тернопільську міську раду, лише 1 з них безпартійний. Усі кандидати багаторічні «свободівці».
Ще одна партія, яка заявляє, що є «командою Надала» - це «Порядок. Відповідальність. Справедливість». Усі 42 висуванці від цієї «команди» вступили в ПВС, хоча попередніх виборів були в членстві зовсім різних за ідеологією партій. Там є кандидати, які раніше представляли «Самопоміч», «Батьківщину», «Свободу», БПП-«Солідарність», «УКРОП», «УДАР», «Солідарність правих сил» (можливо не всіх перелічив). Чорт їх знає, що їх, таких різних за політичним світоглядом, об’єднало. Різноманіття колишніх представників різнополярних партій наштовхує на визначення «опортунізм» (від англійського слова opportunity – вигода). Їхнє гасло «Команда Надала допоможе» має перифраз – «Самопоміч Надала».
40 безпартійних висунула в кандидати до міської ради «За Майбутнє» плюс два члена партії. Серед них Коломойського і Палиці нема. Є вихідці з «Аграрної партії», з «УКРОПу», з «Народного контролю», «нові обличчя». Перший номер списку – чинний нардеп Іван Чайківський.
Просто вдуматися. Чинний нардеп, який впливає на державотворчі процеси, пише і схвалює законопроекти, має солідні пільги, хоче отримати мандат депутата Тернопільської міської ради. Тобто зайнятися роботою, за яку законодавством ледь передбачена оплата.
Окрім того, в «За Майбутнє» об’єдналися люди, одні з яких в минулому виступали проти котелень на торфі, другі – організовували «фіктивні» громадські слухання за те, щоб в котельнях Тернополя був торф.
Ідеологія цієї партії – економічний патріотизм. Для порівняння, у 2012-му під час парламентських виборів Іван Чайківський балотувався з гаслом «економічний націоналіст». Тобто був націоналістом, а за вісім років став патріотом.
«Сила Людей» висунула лише одного безпартійного кандидата – колишнього «доброго самарянина». Решта 41 кандидат офіційно належить до членства партії. Це постмайданівська партія, утворена в 2014-му році, розбудовувалася з нуля. Політична ідеологія близька до демократизму в чистому виді, центр світогляду – воля та розвиток громадянина України.
Серед кандидатів в міську раду є два колишні «свободівці», екс-міські депутати, яких у 2017-му виключили зі «Свободи» і позбавили мандатів через незгоду з «політикою» Сергія Надала. Також є висуванець, який колись був висуванцем «Народного Фронту» і БПП.
Власне, «Сила Людей» є біполярною силою до ВО «Свободи»+ПВС. Членство оцих трьох партій можна сміло назвати ідейним. На електоральному полі їхні команди змагаються саме в ідеологічному розвитку Тернополя. Сила Людей заробляє бали на «зашкварах» чи кризових явищах міського голови. «Свобода»+ПВС здобувають голоси на авторитеті Сергія Надала. В принципі, і навпаки.
Партія «Голос» по висуванцях близька до «Сили Людей». Там і там є велика кількість громадських активістів. І це нормально. Бо вища ступінь активізму є політична діяльність. Ідеологія «Голосу» теж – демократи, правоцентристи, в центрі – людина з її потребами.
Втім, лише 2 кандидати є членами партії, 39 висуванців до міської ради – безпартійні. Це може зіграти потім. Ненадовго у партії збережеться нинішній склад тернопільського «Голосу». Ймовірно, їх чекатиме доля «Самопомочі», звідки троє перейшли до них. Цих троє – чинні міські депутати. І саме вони перші номера по трьох округах міста. У діючих депутатів уже є впізнаваність, завдяки якій вони можуть повернутися в сесійну залу.
Втім, нема цілковитого розуміння за кого «Голос» вболіває з кандидатів у мери. Свого кандидата не мають, про Сергія Надала відмовчуються, хоча ніби опозиційні. Враховуючи, що частина «Самопомочі» пішла в ПВС, тож «самопомівці» від «Голосу» цілком можуть приєднатися до «команда Надала допоможе».
І це може стати разом з результат виборів глибоким розчаруванням, як для решти кандидатів від партії, так і в цілому для їхніх виборців. Зневіра може ще й зрости, якщо, ставши депутатами, «Самопоміч» від «Голосу» об’єднається зі «слугами народу».
ВО «Батьківщина». Хочеться сказати «стара партія», тобто по віку молодша лише за ВО «Свободу». Не змінний лідер – Юлія Тимошенко. Завдяки цій жінці отримує значимий відсоток голосів.
Ідеологія партії дуже широка: демократичні, християнські, реформаторські цінності, права і свободи людини, державна солідарність та інше. Та якщо послухати Юлію Тимошенко – то соціалісти-популісти. Хто разом з ними тільки не був?..
На рівні Тернополя виборчу інтригу вніс Леонід Бицюра. Напередодні офіційного старту виборів він заявив, що вийшов зі «Свободи» і змагатиметься за посаду міського голови, кандидуючи від ВО «Батьківщини».
У конспірологічні версії такого вчинку, мовляв, це все розкладає по кошиках Сергій Надал, чесно, я не вірю. Леонід Бицюра давній соратник, заступник, однопартієць міського голови. Втім, і людина амбітна. Він засидівся в заступниках. І не все, що зробив доброго Сергій Надал, є досягненням Сергія Надала, свою лепту вкладав Леонід Олексійович. Але про це мало відомо. Відтак, від «Свободи» він йти не міг. Крім того, у 2019-му між цими двома політиками пробігла «чорна кішка» того самого «Голосу».
Та разом з тим, багато негативу, який має Сергій Надал, Леонід Бицюра теж змушений тягти на собі. Бо він – член виконавчого комітету міськради. Час від часу рішення виконкому вилучають на вимогу прокуратури через суд.
Нинішній список партії до міської ради дуже відрізняється від списку 2015-го року. Якщо 5 років тому ВО «Батьківщина» висувала 27 партійних кандидатів, то тепер 27 безпартійних. Багато нових людей прийняли. І «Батьківщина» має негативний політичний шлейф – від них часто багато йде.
Українська Галицька партія. Лідер тернопільського обласного осередку УГП – Олег Вітвіцький. За своє життя поміняв багато партій, але в УГП він певне найдовше.
Політична ідеологія партії – християнська демократія. Створена в 2014-му році.
Про діяльність партії в Львівській міській раді позитивно відгукуються авторитетні громадські організації «Опора» та «Рух «Чесно».
У Тернопільську міську раду висунуто 40 партійців і два безпартійних. Якраз перший номер списку до міської ради Михайло Ратушняк – безпартійний. Він, як і Олег Вітвіцький, теж маневрував за життя між політичними вподобаннями. У 2015-му був з ВО «Батьківщиною».
Замість висновку
Вище я згадав партії, які на мою думку мають шанси пройти 5-відсотковий бар’єр в сесійну залу Тернопільської міської ради. Серед членства і безпартійних кандидатів є багато мені знайомих людей і справжніх друзів.
Напевне дехто докорятиме мені за вище описані визначення і думки. Але аналізуючи виборчі списки, в Тернополі очевидна «криза партій». Цей термін придумав не я, про нього є вже чимало аналітики.
«Криза партій» - це аж ніяк не вина тих, хто йде вперше, переходячи з громадського активізму на вищий щабель – в політику. Це не вина тих, які йдуть вдруге, не змінивши партійну ідеологію, яку визначили для себе за життя. Це не вина тих, які змушені були покинути попередню партію, як правило, через незгоду з діяльністю головних партійних функціонерів, але живуть політикою і прагнуть кращого для своїх співгромадян.
За Фрейдом, самотня людина ні на що не здатна. І заради якісних реформ справді варто об’єднуватися в партії. Так вибудувана демократична держава. Але в нашій державотворчій системі є дуже негативна тенденція – може навіть пандемія. Пандемія опортунізму (вигоди), тут мова не тільки про ПВС.
Та попри все, я йду на вибори. Свій вибір знаю. І навіть якось шкода, що маю лише один голос.)
Немає коментарів:
Дописати коментар