Прапредки арійців, завдяки своїй природній екосистемній духовності, знайшли спільну мову з тваринним світом, що зробило можливим феномен доместикації тварин. Священність цього акту була спрофанована рабовласницьким ладом, що виник внаслідок змішування арійців з спільнотами людей, котрі не мали належної культури родоладу, а тому не створили самодостатньої аутентичної екосистемногосподарської етнокультури і з цих причин обрали собі мародерський загарбницький, тобто, етнопаразитичний спосіб життя. Відповідно до цього суспільне середовище цих спільнот ординського типу витворило насильницько-узурпаторський тип державності.
Поняття: порода, поріддя, раса і
шляхта в абстрактному плані є ідентичними, але мають дещо відмінні смислові
навантаження. Термін «порода» здебільшого вживається для характеристики
доместикованих тварин, раса і поріддя – для живих істот взагалі, шляхта і
шляхетність – стосовно до характеристики людських спільнот у зв’язку з певним
рівнем розвитку родоладу і аутентичної екосистемної етнокультури, що
підтримується героїчним вихованням, тобто, вихованням шляхетних якостей на
оріянський кшталт з опорою на родоплемінний звичай, де заповіді предків
культивуються як першовитокові, тобто, від Бога сприйняті. Принагідно зауважу,
що поняття «еліта» не варто вживати для означення людей, котрі є носіями
шляхетних якостей, бо людська шляхетність формується не як наслідок селекції,
як це роблять люди з рослинами і тваринами, а шляхом самовизначення особистих
якостей людини, виховання досконалої поведінки і вільного вибору способу життя
у відповідності з родоплемінним звичаєм, що успадкував цей вибір згідно з
божественним покликанням.
Рабовласницький устрій
суспільства е праісторичним збоченням
людського роду. Основним фактором цього збочення було змішування носіїв
оріянської етнокультури з спільнотами людей, що не виробили питомої
(аутентичної) екосистемногосподарської етнокультури. Способом життя цих
людських спільнот була не етнокультура родоладу, а дородові об’єднання первісних людей,
відомі в літературі і побуті під назвою
«орда», в марксистській літературі
вживаним є синонім цього поняття «первісне стадо». Само собою зрозуміло,
такі людські спільноти не могли витворити самодостатніх екосистеногосподарських
засад етнокультури і тому влаштовували своє життя так як це роблять мародери і
взагалі злочинці. Вони не мали поняття рідного коша, про який вони мусять
дбати, аби зберегти свою екосистему, але витворили грубе брутальне з’явище – загарбницьку
державність насильницького типу. Ось де витоки
суспільної злочинності , злочинної державності і державної злочинності,
затратної економіки і сучасних проблем довкілля з екологічними дисбалансами,
збережені цивілізацією до наших днів.
На жаль, така людність зазвичай мала
тоді, як це нерідко трапляється і тепер, так звану «більшість», ось ця
«більшість» і вмотивувала зверхність насилля безкультур’я, що привело до
загарбницьких війн і торжества етнопаразитизму в людських спільнотах . Аби
якось урівноважити катастрофічний натиск дикунських способів життя, людство
витворило, такий собі, компроміс між культурою і безкультур’ям і назвали цей
витвір цивілізацією. Плекання ідеалів арійської культури і досконалості в
умовах цивілізації дає людству шанс подолати наслідки праісторичного збочення на
користь рабовласницького ладу з утвердженням етнопаразитизму, фіговим листком
якого є гуманізм, гуманістичне квазіпросвітнмцтво, проповідь комуністичних
перспектив людства і квазірелігійної догматики нових світових релігій за
сприяння і підтримки імперських потуг насильницького політичного устрою.
Демагогічними гаслами останнього є демократія і проголошення курсів реформ як
засобів оздоровлення суспільства від небезпечних хвороб цивілізованого
громадськополітичного устрою суспільства. Насправді такі тенденції в
гуманітарній політиці приведуть до ускладнення суспільних хвороб, плебеїзації і
деградації суспільства, його інвалідності і загибелі в умовах екосистемних
катастроф. До речі, людство вже не раз мало негативний досвід такого розвитку
подій. Найхарактернішими виявами цього досвіду були перша і друга світові війни
з таким феноменом як тоталітаризм у вигляді більшовицько-капеесесівської
узурпації політичної влади і гітлерівського нацизму. Обидві тоталітарні системи
були прямим наслідком вад гуманістичного, комуністичного і квазірелігійного
світорозуміння. Обидві системи підло експлуатували природну для людства
націоналістичну ментальність. У випадку більшовицько-капеесесівської як
спадкоємиці московського імперіалізму і російського деспотизму – це була
підступна доктрина панслав’янізму під зверхністю кровожерного московського
старшобратства міжнародних виродків. У випадку гітлерівського фашизму (нацизму)
виявом такої підлості були спекуляції на таємницях арійської праісторії з
проповіддю брутального етнопаразитизму шляхом експлуатації природних
національних почуттів поневоленого міжнародними покручами німецького народу.
Осучасненим варіантом
тоталітаризму є глобалістичні амбіції транснаціоналізму, що експлуатує технічні
засоби інформаційної, фінансовоекономічної, квазікультурологічної інвазії і
брутальне зомбування населення з метою тотальної плебеїзації людства. Всі
наступні після загибелі древніх рабовласницьких імперій, так звані, соціальноекономічні
формації: феодалізм, капіталізм, імперіалізм, науковий соціалізм, комунізм,
глобалізм, не є чимось іншим, як
ступенями консервування і деградації світового рабовласницького ладу.
Тоталітаризм плекає ідеологію
творення космополітичних варіацій, рабовласницьких за своєю суттю
наддержав-імперій з манією світового панування корпоратизованих міжнародних
виродків. Націоналізм є ідеологією творення децентралізованих світових спільнот
самодостатніх екосистемногосподарських вітчизн з координацією співжиття
суверенних націй аби пильнувати екосистемну світову безпеку разом з безпекою
ненасильницьких систем державності.
Героїзм – це не звичка
чванитись, або хорохоритись з будь-якого приводу, чи й без приводу взагалі.
Героїзм є обов’язково
скоординованим, опредмеченим сув’яззю поколінь родини, роду, племені, народу,
нації. Що таке героїчний чин? Це чин (діяльність, вчинки, дії), що
кореспондуються, перегукуються, координуються з доблестями чину всіх поколінь
наших великих предків.
Народ – то є не довільно взята,
чи, навіть, згуртована спільність людей, а спільнота, що має відповідну
структуру споріднених родоводів з культурою родоладу, таку собі, родоладову
етнотканину. Від покоління до покоління вона скоординована у героїчному плані,
а горизонтально – вона структурована у плані варновому, тобто, якісному, згідно
з концептами сродної праці, котрі теж мають оріянску генезу. Жодна варна не є
ні вищою, ні нижчою одна відносно другої, а всі вони є органічно
скоординованими в єдному громадянському
екосистемногосподарському організмові. Інші сув’язі, як всередині громад, так і
поміж громадами, теж не є випадковими, бо спосіб життя орійських народів
структурується громадами, тому і має народ храмові свята, як символ
згуртованості громад. Разом з родоплемінними етноструктурами вони складають
живий першовитоковий орнамент підвалин
етнічноцілісного громадянського суспільства. Досконалість цієї орнаментованості
творить культуру і державність – питому, ненасильницьку,
екосистемногосподарську, а гармонія цих структур творить націю як
фундаментальний традиціоналістичний етнокультурногосподарський феномен. Це у
культурних націй. Цивілізовані ж нації здатні
творити лише блудні партократичні структури демократичного безладдя,
котре час від часу «впорядковується» тиранічними формами правління, нерідко з
кровопусканнями.
Люди, які мають шляхетний характер – то є совість нації. Тур – то є
тотем української національної
військової доктрини. Не кровожерний хижак, як то є у цивілізованих націй.
Війсковий тотем культурної нації самодостатній (травоїдний), але грізний і
небезпечний для будь-якого нападника у самозахисті. Вигублений був іноземними
поневолювачами, загарбниками і окупантами. Відродження тотемічного духу тура в
українському суспільстві добре б послужило національновизвольному оріянському
відродженню України як самодостатньої культурної держави – оплоту світового відроження співдружності екосистемногосподарських
Вітчизн суверенних націй.
Вихід із непевної ситуації один
– переоцінка цінностеї з опорою на православно-відичні оріянські духовні
першовитоки з відродженням концептів екосистемногосподарської етнокультури
людства. Український народ має пишатись тим, що є прямим нащадком і спадкоємцем
своїх справді великих пращурів і має обов’язок бути гідним їхнім нащадком. Наша
зброя у боротьбі за національновизвольне відродження і самовизволення (бо
говорила ж нам Леся Українка, якщо будемо надіятись на «визволителів», то
залишимось рабами назавжди) така ж яка була і в наддніпрянських оріян – екосистемногосподарська
етнокультура з родоладом рідного коша і потужна культуротворча експансія у
світовий простір.
26.10.
20119(7519)
Б. Фастівець
Немає коментарів:
Дописати коментар