Не скориставшись можливостями
громадянського прозріння з опорою на позитиви Помаранчового Зрушення,
українське суспільство оволоділо здатністю вчитись і прозрівати на негативах
блатних понятій про державотворення панівної після «помаранчових невдач»
блідоблакитної «антикризової» більшості. Це зараз вже є очевидним для
переважної більшості нашого зплебеїзованого і деградованого довготривалим
рабством і поневоленням суспільства.
Не слід думати, що великодній
(сповнений духовним піднесенням), а не революційний (переповнений хамським
волюнтаризмом) характер помаранчових подій був наслідком чисто стихійних
настроїв учасників Майдану. Ми знаємо, що Майдан був досить добре організованим
зсередини. Працювали команди внутрішнього організаційного забезпечення,
очолювані не позбавленими організаторських талантів польовими командирами. Про
це, слава Богу, ще є кому розповісти.
Завдяки діяльності цих команд і
корпусу польових командирів Помаранчове Зрушення утримувало практично ідеальний
громадський порядок у суспільстві. Не було навіть натяків на події, характерні для поведінки «революційних мас». Замість
мародерства, свавілля і гвалту була високого рівня моральна дисципліна,
моральна і матеріальна підтримка
учасників Майдану населенням. Ніхто, слава
богу, не справляв «природні нужди» у плафони на висячих люстрах
електроосвітлення в палацах, не гвалтували «революційні бойовики і пройдисвіти»
одягнених у військові строї представниць прекрасної статі, ніхто не громив і не
грабував торгові точки, продовоьчі
склади і товарні бази, як це відбувалось у «революційну» ніч, пізніше названу
Великою Жовтневою соціалістичною революцією, або під час інших бунтів і заколотів,
організаторами яких були «справжні революціонери», що дуже часто
спостерігається подекуди і в наші дні...
Отже, була безсумнівна заслуга
тих, хто був натхненниками, очільниками і організаторами Майдану зсередини в
тому, що Майдан мав не революційний, а великодній характер і відбувався на
рівні високої громадянської дисципліни
без будь-яких спроб зриву громадського порядку.
Справа Майдану і 5-річного
президентства Віктора Ющенка не була марною. Без Помаранчового Майдану нинішня
диктатура «антикризових» коаліціянтів була б незмірно дикішою, примітивнішою і
обтяжливішою для нашого народу, якби вона прийшла до нас безпосередньо після
кучмократії. Вона не мала б, навіть тіні того потужного супроводу
журналістських спільнот, який має тепер наше суспільство завдяки Помаранчовому
Зрушенню і громадянському прозрінню, закріпленому п’ятьма роками життя у
вільній країні, де суспільство, наперекір непростим і нещасливим обставинам, дихало атмосферою
назагал ліберального і правового політичного режиму, керваного і утримуваного
Віктором Ющенком.
У короткій промові на урочистому
ювілейному відкритті чергової сесії Верховної Ради України Іван Плющ зауважив,
що невдачі Віктора Ющенка не означають того, що українці відмовились від свого
майбутнього у вільній, незалежній, суверенній і соборній Українській Державі.
Старійшина українського парламентаризму зразка 1991 мав підстави так
висловлюватись, бо крім тих «ющенкових невдач» маємо ще оте, натхненне В.
Ющенком, Помаранчове Зрушення національної свідомості українського народу у
напрямі національновизвольного самовідродження, що несе в собі непреходящі,
доленосні державницькі цінності. Воно датоване 22-м листопада як День Свободи. Державу творить
душа народу. Помаранчовий Майдан був одним із проявів тієї душі. Бездушний
народ не здатний до державотворчості. Він здатний лише плодити узурпаторів
державності. Ми в цьому переконались не лише на прикладах плебейського вождизму
псевдопомаранчових авнтюристів, що бачили в Майданові лише подіум для
демонстрації підбитої неправдою малодушної амбітності «Мухи», що хизувалась
своєю причетністю до справи орачів, сидячи на розі у вола, як про це добре
сказано у відомій байці Леоніда Глібова. Переконались ми в цьому і на прикладі
творення «красивой Украины» блатними і напівблатними антикризовими коаліціянтами після невдач Віктора
Ющенка... То ж не будемо засиджувати революційними мухами народну пам’ять про Помаранчовий Майдан,
що стартував 22 листопада 2004 року.
Поміж іншим: 22 листопада – це день народження незабутнього
Шарля де-Голля, - великого французького націоналіста, батька модерної
французької нації, творця донині чинної французької конституції і щирого друга
українського народу.
Очолюючи французький спротив
фашизму в роки 2-ї світової війни він підтримував
конструктивну співпрацю з повстанцями ОУН-УПА і дав високу оцінку бойових і
громадянських якостей національновизвольного українського війська. Відоме таке
його висловлювання про Українську Повстанську Армію: «Коли б я мав тоді таку
армію, німецький чобіт не посмів би топтати французьку землю». Мабуть саме
тому, в другій половині 60-х років минулого століття, давши згоду на запршення
тодішнього кремлівського керівництва відвідати Радянський Союз, Президент
Франції Шарль де-Голль поставив обов’язковою умовою відвідини Києва, аби
привітати киян належним чином.
-
Слава
Україні!, - звернувся до українців генерал де-Голль. Це було вперше через
багато років після поразки національновизвольних змагань ОУН-УПА. Президент
Франції у публічному зверненні нагадав радянським українцям чиїх батьків вони
діти. Нагадав і нам, що Свобода не знає ні страху, ні пустопорожніх владних
амбіцій, а страх і амбітність узурпаторів влади над суверенними народами ніколи
не збагнуть, що таке Свобода.
Отже славний наш День Свободи, святковий день, започаткований відповідним
президентським Указом, український народ ще зуміє належним чином пошанувати!
Слава великому українському
народові, що веде свій родовід від енеолітичного оріянського зрушення ! Слава
його Героям!
Герої – то не дядьки в
піджаках з орденами. Героїзм – то дух, що єднає покоління борців за
національновизвольне відродження українського народу!
11 – 13 . 09. 2011.(7519) року.
Б. Фастівець
Немає коментарів:
Дописати коментар